LvNews | Dashboard

Матеріал

16:54 16.12.2022 1647

Заголовок

Постійне посилання: http://lvnews.org.ua/post/view/1671202493-u-nas-sil-bilshe-nizh-u-voroga-raket-dekilka-istoriy-energetikiv-yaki-varto-znati-pid-chas-blekautiv

Підзаголовок

Короткий опис

Текст

<p><strong>Робота енергетиків під час війни подібна до праці коринфського царя Сізіфа. Але тільки зовні. </strong></p>
<p>За образу богів Зевс прирік Сізіфа на вічну кару: штовхати на високу гору важкий камінь, який, опинившись на вершині, неодмінно скочується донизу. </p>
<p>Після атак ракет та <a href="https://www.pravda.com.ua/articles/2022/10/6/7370552/">"шахедів"</a> енергетики відновлюють те, що ворог потім продовжує обстрілювати далі, змушуючи починати все наново. Але, на відміну від Сізіфа, для тих, хто працює в критичній інфраструктурі, їхня виснажлива робота – не кара небесна і не безплідна праця. </p>
<p>"Бажаний результат все одно буде. У нас сил більше, щоб все відновити, ніж у ворога ракет, щоб руйнувати", – додають надії герої цього тексту.</p>
<p><a href="https://www.epravda.com.ua/news/2022/12/12/694908/">За даними</a> Міністерства енергетики, з жовтня 2022 року ворожі ракети та дрони пошкодили всі наші теплоелектростанції. На даний момент на підконтрольних Україні територіях знаходяться 12 з 18 таких об'єктів.</p>
<p>Методичні спроби росіян знищити енергосистему України перетворили її без того закриті для публіки підприємства на надзакриті.</p>
<p>Журналістів УП впустили на одну з постраждалих теплоелектростанцій ДТЕК за низки умов: не показувати обличчя працівників, не знімати загальні плани, не публікувати будь-яку інформацію, що вказала б на локацію та поточні потужності ТЕС.</p>
<p>Але, попри всі обмеження воєнного часу, розповіді енергетиків, що їх зафіксувала УП, не стають менш наочними. Тож, як це: йти з дому на зміну, коли знаєш, що твоє робоче місце – пріоритетна ціль для ворога.</p>
<h3>Лариса</h3>
<p>У магічному ланцюжку людина – турбіна – електрика – затишок Лариса посідає головну позицію. Щоб рухалися величезні механізми, які дають електрострум, потрібно багато пари з води, за яку відповідає Лариса з колегами.</p>
<p>В один із осінніх днів хімік-технолог із п'ятнадцятирічним стажем займалася звичною справою – стежила за підготовкою води для котлів. Коли пролунала сирена, Лариса відправила колег до бомбосховища, а сама лишилася.</p>
<p>– У нас безперервний процес очистки та подачі, який не можна зупиняти, – пояснює вона. – Треба було залишитись, щоб потім багато часу та зусиль не пішло на запуск цеху.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.lvnews.org.ua/uploads/600x400/2022/12/16/139d10942d496692088e4258d0798eb2.jpg" alt="null" /></div>
<p>Ракета вдарила метрів за двісті. Змусила рефлекторно впасти на підлогу та прикрити голову руками. Спину посікло склом, з ноги в медпункті потім витягли уламок. Але спершу Лариса побігла рятувати обладнання.</p>
<p>– Не знаю, що зі мною трапилося. Все відбулося на рівні підсвідомості. Дурне просто! – сміється вона.</p>
<p>Разом із розсипами битого скла один за одним посипалися телефонні дзвінки. Першою була молодша, дванадцятирічна донька зі сльозами: "Мамо, як ти?".</p>
<p>У сміху, яким робітниця станції наповнює свою драматичну історію, немає ні вихваляння, ні істеричних нот. Мабуть, тому, що вона знає: є ті, кому ще важче.</p>
<p>Її чоловік працював на тому ж підприємстві пів життя. Декілька років тому пішов у бізнес, а 24 лютого – добровольцем на фронт. Звільняв Херсон. Тепер воює у самому пеклі, на Донбасі.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.lvnews.org.ua/uploads/600x400/2022/12/16/990e25df0b184c5f98eef1f68e6964f8.jpg" alt="null" /></div>
<p>Про коханого Лариса розповідає теж із посмішкою, намагаючись приховати помітний блиск в очах, який може ось-ось перейти у сльози.</p>
<p>– Коли він пішов у добровольці, запропонував: "Збирай речі та їдь", – згадує вона. – Але я одразу відповіла: "Ні", і це більше у нас в родині не обговорювалося. </p>
<p>Що ми там, у Європі, забули? Чому я маю покидати рідне місто, Україну? А хто тоді буде їх тримати? </p>
<p>– Коли чоловік йшов у ЗСУ, сказав, що хоче, щоб наші доньки жили у вільній країні, – продовжує жінка. – І хтось має виконувати цю роботу на фронті, хоча він не був раніше військовим. А я маю виконувати свою – тут. </p>
<p>Наша старша донька поступила в Авіаційний (НАУ – УП) в Києві і теж не збирається виїжджати. Така у нас в родині позиція.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.lvnews.org.ua/uploads/600x400/2022/12/16/9882c9db4c8a11aa1d59df963d7156b8.jpg" alt="null" /></div>
<h3>Юрій</h3>
<p>– На мене тільки вчепили піонерський галстук, ми пішли на канікули, і – всьо! Той Союз розвалився. Потім я вже навчався у технікумі та почав працювати.</p>
<p>Юрій, який обслуговує електрообладнання на ТЕС, розповідає свою історію у затишному бомбосховищі. До підземелля ведуть сходи, за якими – масивні герметичні двері, схожі на корабельні. </p>
<p>В кутку просторої кімнати з рядками стільців – радіоточка та портрет Тараса Шевченка, написаний олівцем від руки. Ймовірно, на його місці колись давно був інший іконостас – з портретом Леніна чи когось із генсеків.</p>
<p>Іронія, до якої важко підібрати епітет, в тому, що це промислове сховище, як і інші по країні, будували для порятунку від США та НАТО. Але тепер вони захищають від російських ракет та дронів. </p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.lvnews.org.ua/uploads/600x400/2022/12/16/7c6f61f6b9543ecaa7ab550b1eb93571.jpg" alt="null" /></div>
<p>– Була звичайна зміна, – згадує Юрій. – Я завжди приходжу раніше, щоб зорієнтуватися, які на сьогодні завдання для бригади. Коли ознайомлювався з планами, прилетіло.</p>
<p>Пощастило, що сама будівля висока. Був значний обвал. Сильно трухануло, оглушило. Двері повибивало, шафи для речей персоналу завалилися. Стіни частково зруйнувало, на проходах цеглини лежали. </p>
<p>– В перші секунди, чесно кажучи, я не знав, куди бігти, – продовжує він. – Все в диму, в пилу. В тому приміщенні ще був монтер, далеко від мене. Ми криками перекинулись: "Живий?" – "Живий!". Зійшлися в одну точку та почали вибиратися на вулицю.</p>
<p>Після повномасштабного вторгнення Юрій разом із іншими чоловіками пішов у місцеву тероборону. Чергував на блокпостах, допомагав поліції та військовим. Але потім зосередився тільки на роботі, яка згодом стала найнебезпечнішою в його місті.</p>
<p>– Як після того прильоту працювати? Ну як? Кави випив, покурив, трошки заспокоївся і пішов далі. В мене навіть не було думки звільнитися. </p>
<p>Треба робити, що вмієш. Я знаю, для чого працюю, і як це важливо для людей. В мене теж є відчуття, що я на фронті, тільки енергетичному, – посміхається чоловік.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.lvnews.org.ua/uploads/600x400/2022/12/16/21424f97ca6301b6e574e70599782235.jpg" alt="null" /></div>
<p>На рефлексії щодо критики енергетиків у нього не вистачає ані сил, ані часу.</p>
<p>– Несуть всякий дитячий лєпєт, – не ображається Юрій. – Критики не розуміють, як і що працює. Не бачать, як всі тут викладаються. Не знають, з яким обладнанням доводиться працювати.</p>
<p>Люди всякі є: хтось з форточки кричить у спину, а хтось приходить пригощати хлопців та дівчат канапками та кавою.</p>
<p>Головне, щоб була перемога ЗСУ, а ми все витримаємо. Все відновимо. Потрібен тільки час, руки в нас є. Ворог видихається, а ми тримаємося, дякуючи нашим хлопцям з <a href="https://www.pravda.com.ua/articles/2022/08/31/7365446/">ППО</a>.</p>
<h3>Євген</h3>
<p>– З мене вже тут сміються: "Тебе налякати важко!", – каже паливно-транспортник Євген про ракетні обстріли.</p>
<p>Декілька місяців тому він переїхав з прифронтового Слов'янська, з якого вісім років тому почалася війна, та влаштовувався на роботу на один із об'єктів ДТЕК.</p>
<p>– В 2014-му нашу Слов'янську ТЕС (належить державному ПАТ "Донбасенерго" – УП) розбили дуже сильно, – каже чоловік. – А зараз така ситуація всюди. І коли питають, чи встоїть наша енергосистема, то я кажу: "Сто відсотків, взагалі без варіантів!".</p>
<p>У словах Євгена не самовпевненість – лише власний досвід. Він уже проходив 90-ті, руйнацію енергетичного підприємства на старті війни у 2014-му, його відновлення та нові обстріли. Налякати та здивувати його тепер дійсно важко.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.lvnews.org.ua/uploads/600x400/2022/12/16/0d3b05f88d42df7e5c8cc4180bad5d41.jpg" alt="null" />
<div class="image-in-post-caption">Фото з мережі Інтернет</div>
</div>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.lvnews.org.ua/uploads/600x400/2022/12/16/0d3b05f88d42df7e5c8cc4180bad5d41.jpg" alt="null" /></div>
<p>– Я був одним з десятка тих, хто першим зайшов на електростанцію у Слов'янську після боїв (вісім років тому – УП), – згадує він. – Побачив просто жах: 95% вікон не було, дуже багато руйнувань, побите обладнання. Але ми одразу почали наводити порядок. Просто засучили рукава – і вперед. </p>
<p>Новорічну ніч 2014- 2015 Євген з колегами провів на 26-градусному морозі, подаючи вугілля, щоб Слов'янськ був із теплом. </p>
<p>– Тоді до зими ми встигли запустити маленький котел, щоб хоча б на опалення вистачало, – розповідає він. – До весни відновили наш блок на 800 МВт. Вижили. </p>
<p>Таке ж саме буде на цьому та інших об'єктах. Чи вистачить сил все відновити? Вистачить! По-іншому не може бути.</p>
<p>Окупація Криму, початок битви за Донбас, повномасштабне вторгнення та масовані атаки енергетичної системи у 2022-му не додали Євгену нового усвідомлення, наскільки важливою є його власна професія. </p>
<p>– В мене вже немає жодних емоцій, якщо хтось десь щось каже (про енергетиків – УП), – посміхається він. – Я вже 30 років у професії, занадто довго працюю, щоб звертати увагу на критику. Це лише заважає в роботі. І переконувати когось не бачу сенсу. </p>
<p>Я знаю ціну своїй праці. І це розуміння прийшло ще до війни, з дорослішанням, з досвідом. Нам не потрібне співчуття. Єдине, що нам потрібне – ППО. А все інше ми зробимо самі.</p>
<div class="image-in-post-container"><img src="https://admin.lvnews.org.ua/uploads/600x400/2022/12/16/cbd604dba8e8f1b396691572b287214a.jpg" alt="null" /></div>
<div class="image-in-post-container"> </div>
<div class="image-in-post-container">
<p>– У 2014-му і тим більше зараз я не відчуваю себе бійцем якогось іншого фронту, – веде далі Євген. – Те, що переживають наші військові, і те, що переживаємо ми – незрівнянні речі.</p>
<p>Професія номер один в Україні зараз – це військовий. А серед мирних вистачає дуже важливих та важких професій окрім енергетиків. Медики, наприклад. В мене батьки – лікарі, і, якщо чесно, я їх працю завжди більше цінував, ніж свою.</p>
<p><em>Далі буде...</em></p>
</div>
<p> </p>

Додатково

Джерело

Посилання на джерело

http://

Автор

Перегляди

SEO

Ключові слова

Опис

Редагувати матеріал форма редагування матеріалу

Матеріал

Додатково

SEO

Головне зображення

Публікація

Статус

Оприлюднити

Категорії

Зв’язані матеріали

Теги & SEO

RSS

Підтвердження

В кошик

Langdon's Birthday

Frodo Updated His Profile

Nora Joined Mailing List

Cron Job 254 Executed